Індивідуальна усна співбесіда «Українська мова» 9 клас
ПРОГРАМА ВСТУПНИХ ВИПРОБУВАНЬ
З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «УКРАЇНСЬКА МОВА» (ІНДИВІДУАЛЬНА УСНА СПІВБЕСІДА) ДЛЯ ВСТУПНИКІВ ЗА ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНИМ РІВНЕМ «ФАХОВИЙ МОЛОДШИЙ БАКАЛАВР» НА ОСНОВІ БАЗОВОЇ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ
Програму вступного випробування з української мови (індивідуальна усна співбесіда) розроблено згідно з Порядком прийому на навчання до закладів фахової передвищої освіти в 2022 році, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України 20 квітня 2022 року №364 (зі змінами, затвердженими наказом Міністерства освіти і науки України від 02 травня 2022 року №400) та Правилами прийому до КЗ «Харківський фаховий вищий коледж мистецтв» ХОР у 2022 році.
Програму укладено для осіб, які вступають на основі базової загальної середньої освіти на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «фаховий молодший бакалавр», на основі чинної програми з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів (Українська мова. 5-9 класи. Програма для закладів загальної середньої освіти з українською мовою навчання. − К.: Видавничий дім «Освіта», 2013 (зі змінами, затвердженими наказом МОН України від 07.06.2017 №804).
У програмі враховано державний статус української мови, її суспільні функції, взято до уваги специфіку навчального предмета, що має виразні інтегративні функції, здатність справляти різнобічний навчальний, розвивальний і виховний впливи, сприяти формуванню особистості, готової до активної, творчої діяльності у всіх сферах життя демократичного суспільства.
Для проведення співбесіди з української мови передбачається пакет завдань, передбачених навчальною програмою з української мови для випускників базової загальної середньої освіти.
Матеріали співбесіди включають питання, що мають теоретичну та практичну спрямованість. Зміст відповіді має бути обов’язково викладеним у картці. Відповідь вступника оцінюється, оцінка мотивується.
На підготовку до відповіді відводиться 15 хвилин, тривалість відповіді – 5 хвилин.
Матеріал програми розподілено за такими розділами: «Фонетика. Графіка», «Лексикологія. Фразеологія», «Будова слова. Словотвір», «Морфологія», «Синтаксис», «Стилістика», «Орфоепія», «Орфографія».
КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ УСНИХ ВІДПОВІДЕЙ ВСТУПНИКІВ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
(ІНДИВІДУАЛЬНА УСНА СПІВБЕСІДА)
Оцінювання результатів знань вступника з мови здійснюється на основі:
а) врахування основної мети, що передбачає різнобічний мовленнєвий розвиток особистості;
б) освітнього змісту навчального предмета, який розподіляється на чотири елементи: знання, вміння й навички, досвід творчої діяльності і досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу;
в) функціонального підходу до мовного курсу, який передбачає вивчення мовної теорії в аспекті практичних потреб розвитку мовлення.
Об’єктами оцінювання мають бути:
1) мовленнєві вміння й навички з чотирьох видів мовленнєвої діяльності;
2) знання про мову й мовлення;
3) мовні вміння та навички;
4) досвід творчої діяльності;
5) досвід особистого емоційно-ціннісного ставлення до світу.
При оцінюванні усної відповіді потрібно керуватись такими критеріями:
1) повнота і правильність відповіді;
2) ступінь усвідомлення, розуміння вивченого;
3) Мовленнєве оформлення відповіді.
Відповідь повинна бути зв’язним, логічно послідовним повідомленням на певну тему, виявляти вміння застосовувати визначення, правила до конкретних випадків.
Рівень підготовленості | Шкала оцінювання (у балах) | Критерії оцінювання рівня підготовленості вступника |
| Незадовільно | Вступник не може самостійно відтворити навчальний матеріал, назвати окремі поняття, не розуміє навчальний матеріал, не може дати відповідь із кількох простих речень; не здатен усно відтворити окремі положення завдання; не має сформованих практичних умінь та навичок; висловлювання не є завершеним текстом. | |
| ПОЧАТКОВИЙ | 100-108 | Вступник може розрізняти об’єкт вивчення і відтворити деякі його елементи; мало усвідомлює мету навчально-пізнавальної діяльності, будує лише окремі, не пов’язані між собою речення; лексика висловлювання дуже бідна. |
| 109-116 | Вступник фрагментарно відтворює незначну частину навчального матеріалу; має нечіткі уявлення про об’єкт вивчення; виявляє здатність елементарно викласти думку; може усно відтворити кілька термінів, явищ без зв’язку між ними; будує лише окремі фрагменти висловлювання; лексика і граматична будова мовлення бідна й одноманітна. Не може навести приклади на підтвердження думки. | |
| 117-124 | Вступник відтворює менш як половину навчального матеріалу; може дати відповідь із кількох простих речень; здатен усно відтворити окремі положення завдання; не має сформованих практичних умінь та навичок; висловлювання не є завершеним текстом, хибує на непослідовність викладу, пропуск фрагментів, важливих для розуміння думки; лексика і граматична будова збіднені. | |
| СЕРЕДНІЙ | 125 (прохідний бал) – 133 | Вступник має недостатній рівень знань; знає близько половини навчального матеріалу, здатний відтворити його лише частково, допускає помилки у розумінні матеріалу; описує явища, процеси без пояснень причин, слабко орієнтується в поняттях; висловлювання характеризується неповнотою і поверховістю в розкритті питання; порушенням послідовності викладу; не розрізняється основна та другорядна інформація; добір слів не завжди вдалий: може навести лише окремі приклади на підтвердження теоретичного матеріалу. |
| 134-142 | Вступник знає більш як половину навчального матеріалу; розуміє основний навчальний матеріал; здатний з помилками й неточностями дати визначення понять, сформулювати правило, відтворити його з помилками та неточностями; формулює поняття, наводить окремі приклади; підтверджує висловлене судження прикладами; питання значною мірою розкрите, але трапляються недоліки за низкою показників; поверхово розкрито питання, бракує єдності стилю та ін. | |
| 143-151 | Вступник виявляє знання і розуміння основних положень навчального матеріалу, може поверхово аналізувати явища і робити певні висновки; відповідь його правильна, але недостатньо осмислена; самостійно відтворює більшу частину навчального матеріалу; відповідає за планом, висловлює власну думку щодо теми, вміє застосовувати знання на практиці; виклад загалом зв’язний, питання в цілому розкрито, але помітний репродуктивний характер, відсутня самостійність суджень, їх аргументованість, добір слів не завжди вдалий; наявна певна кількість помилок у мовному оформленні реплік тощо. | |
| ДОСТАТНІЙ | 152-160 | Вступник правильно і логічно відтворює навчальний матеріал; самостійно створює достатньо повний, зв’язний, з елементами самостійних суджень текст; розуміє основоположні правила і факти, установлює причинно-наслідкові зв’язки між ними; уміє наводити окремі власні приклади на підтвердження певних думок; вдало добирає лексичні засоби, але у відповіді є недоліки, наприклад: відхилення від теми, порушення послідовності її викладу; основна думка не аргументується, правила не завжди підтверджуються прикладами; наявні помилки у мовному оформленні реплік тощо. |
| 161-168 | Знання вступника є достатньо повними, він розуміє і вільно застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, уміє аналізувати, установлювати найсуттєвіші зв’язки і залежності між мовними явищами, фактами, робити висновки; вдало добирає лексичні засоби, підбирає аргументовані приклади; відповідь його повна, логічна, обґрунтована, але з деякими неточностями. | |
| 169-176 | Вступник вільно володіє вивченим матеріалом, застосовує знання в дещо змінених ситуаціях, уміє аналізувати і систематизувати інформацію, використовує загальновідомі докази у власній аргументації; висловлює стандартну аргументацію при оцінці мовних явищ; чітко тлумачить поняття; вдало добирає лексичні засоби, аргументовані приклади. Відповідь повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча їй і бракує власних суджень. | |
| ВИСОКИЙ | 177-184 | Вступник володіє глибокими й міцними знаннями, робить аргументовані висновки; критично оцінює окремі нові мовні факти, явища, ідеї, наводить доречні приклади. Мова відзначається багатством словника, граматичною правильністю, додержанням стильової єдності і виразності. |
| 185-192 | Вступник володіє узагальненими знаннями з предмета, аргументовано використовує їх; уміє застосувати вивчений матеріал для власних аргументованих суджень у практичній діяльності, наводить доречні приклади. Відповідь у цілому відзначається багатством словника, точністю слововживання, стилістичною єдністю, граматичною різноманітністю. | |
| 193-200 | Вступник має системні, дієві знання, користується широким арсеналом засобів доказів своєї думки; вирішує складні проблемні завдання; схильний до системно-наукового аналізу явищ; відповідь повна, глибока, аргументована, вступник уміє застосовувати знання творчо. Відповідь відзначається багатством слововживання, граматичною правильністю. |
ЗМІСТ ПРОГРАМИ
Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія.
Голосні й приголосні звуки. Позначення звуків мовлення на письмі. Співвідношення звуків і букв. Ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Уподібнення приголосних звуків. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків. Основні випадки чергування у-в, і-й. Вимова звуків, що позначаються буквами г і ґ.
Вживання м’якого знака та апострофа. Спрощення в групах приголосних. Подовження та подвоєння приголосних.
Написання слів іншомовного походження: и, і у словах іншомовного походження; правопис м’якого знака та апострофа; подвоєння букв у словах іншомовного походження. Вживання великої букви.
Правила переносу слів з рядка в рядок. Написання префіксів пре-, при-, прі-, з- (зі-, с-), роз-, без- та ін.
Лексикологія. Фразеологія.
Лексикологія як учення про слово. Ознаки слова як мовної одиниці. Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова. Пряме та переносне значення слова. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика. Лексичні запозичення з інших мов. Загальновживані слова. Професійна, діалектна, розмовна лексика. Терміни. Лексика української мови з погляду активного й пасивного вживання. Застарілі й нові слова (неологізми). Нейтральна й емоційно забарвлена лексика. Поняття про стійкі сполуки слів і вирази.
Фразеологізми. Приказки, прислів’я, афоризми.
Будова слова. Словотвір.
Будова слова. Основа слова й закінчення. Значущі частини слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення. Складні випадки правопису значущих частин слова.
Словотвір. Основні способи словотворення в українській мові.
Правопис складних та складноскорочених слів. Правопис складних слів разом і через дефіс, написання слів з пів-, напів-.
Морфологія. Орфографія.
Іменник. Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Особливості вживання та написання відмінкових форм. Букви -а(-я), -у(-ю) в закінченнях іменників другої відміни. Відмінювання іменників, що мають лише форму множини. Іменники загальні та власні. Велика буква і лапки у власних назвах.
Не з іменниками.
Правопис найуживаніших суфіксів.
Букви е, и, і в суфіксах -ечок, -ечк, -ичок, -ичк, -інн (я), -ення (-я), -инн (я), -ив (о), -ев (о).
Написання і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові.
Прикметник. Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прикметників за значенням. Ступені порівняння якісних прикметників. Зміни приголосних при творенні ступенів порівняння прикметників. Особливості відмінювання прикметників (тверда й м’яка групи). Правопис відмінкових закінчень прикметників.
Написання не з прикметниками.
Написання -н- і -нн- у прикметниках.
Написання складних прикметників разом і через дефіс.
Написання прізвищ прикметникової форми.
Числівник. Числівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Відмінювання кількісних і порядкових числівників.
Написання складених числівників. Написання порядкових числівників з -тисячний.
Займенник. Займенник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Співвіднесеність займенників з іменниками, прикметниками й числівниками. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені, заперечні Особливості їх відмінювання. Творення й правопис неозначених і заперечних займенників.
Вживання займенників ви, вам у ввічливому значенні при звертанні до однієї особи, написання цих займенників з великої букви у пошанному значенні.
Дієслово. Дієслово як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то). Безособові дієслова. Види дієслів: доконаний і недоконаний. Творення видових форм. Часи дієслова: минулий, теперішній, майбутній. Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий. Творення форм умовного та наказового способів дієслів. Словозміна дієслів І та II дієвідміни. Особові та числові форми дієслів (теперішнього та майбутнього часу й наказового способу). Родові та числові форми дієслів (минулого часу й умовного способу). Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього та майбутнього часу.
Не з дієсловами. Правопис -ться, -шся в кінці дієслів. Букви е, и в особових закінченнях дієслів I і II дієвідмін. Буква ь у дієсловах наказового способу.
Дієприкметник. Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Відмінювання дієприкметників. Дієприкметниковий зворот. Безособові форми на -но, -то.
Дієприкметниковий зворот. Відокремлення комами дієприкметникових зворотів.
Написання -н- у дієприкметниках та -нн- у прикметниках дієприкметникового походження. Не з дієприкметниками.
Дієприслівник. Дієприслівник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівники доконаного й недоконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот. Коми при дієприслівниковому звороті й одиничному дієприслівникові.
Правопис дієприслівників. Не з дієприслівниками.
Прислівник. Прислівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників за значенням. Ступені порівняння прислівників: вищий і найвищий. Зміни приголосних при творенні прислівників вищого та найвищого ступенів. Правопис прислівників на -о, -е, утворених від прикметників і дієприкметників. Написання прислівників разом і через дефіс.
Букви -н- та -нн- у прислівниках. Не і ні з прислівниками. И та і в кінці прислівників.
Прийменник. Прийменник як службова частина мови. Групи прийменників за походженням: непохідні (первинні) й похідні (вторинні, утворені від інших слів). Групи прийменників за будовою: прості, складні й складені. Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника. Написання похідних прийменників разом, окремо і через дефіс.
Сполучник. Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю: сурядні (єднальні, протиставні, розділові) й підрядні (часові, причинові, умовні, способу дії, мети, допустові, порівняльні, з’ясувальні, наслідкові). Групи сполучників за вживанням (одиничні, парні, повторювані) та за будовою (прості, складні, складені).
Написання сполучників разом і окремо.
Частка. Частка як службова частина мови. Групи часток за значенням і вживанням: формотворчі, словотворчі, модальні.
Написання часток. Не і ні з різними частинами мови.
Вигук. Вигук як частина мови. Групи вигуків за походженням: непохідні й похідні. Значення вигуків. Звуконаслідувальні слова.
Дефіс у вигуках. Кома і знак оклику при вигуках.
Синтаксис. Пунктуація.
Словосполучення й речення як основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв’язок між словами й частинами складного речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова. Словосполучення непоширені й поширені.
Речення. Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення. Порядок слів у реченні. Види речень у сучасній українській мові: за метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й складні); за складом граматичної основи (двоскладні й односкладні); за наявністю чи відсутністю другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних членів речення (повні й неповні); за наявністю чи відсутністю ускладнювальних засобів (однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання).
Головні і другорядні члени речення. Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Тире між підметом і присудком. Особливості узгодження присудка з підметом. Способи вираження підмета. Типи присудків: простий і складений (іменний і дієслівний). Способи їх вираження.
Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення. Написання непоширених прикладок через дефіс; прикладки, що беруться в лапки. Додаток. Типи обставин за значенням. Способи вираження означень, додатків, обставин. Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в реченні (обставина способу дії, присудок). Виділення порівняльних зворотів комами.
Односкладні речення. Граматична основа односкладного речення. Типи односкладних речень за способом вираження та значенням головного члена: односкладні речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові) та односкладні речення з головним членом у формі підмета (називні). Способи вираження головних членів односкладних речень. Розділові знаки в односкладному реченні.
Повні й неповні речення. Тире в неповних реченнях.
Речення з однорідними членами. Однорідні члени речення (із сполучниковим, безсполучниковим і змішаним зв’язком). Речення з кількома рядами однорідних членів.
Однорідні й неоднорідні означення. Кома між однорідними членами.
Узагальнюючі слова в реченнях з однорідними членами. Двокрапка і тире при узагальнюючих словах у реченнях з однорідними членами.
Речення зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями).
Речення зі звертанням. Звертання непоширені й поширені. Речення зі вставними словами, словосполученнями, реченнями, їх значення. Розділові знаки при звертаннях і вставних словах.
Речення з відокремленими членами. Поняття про відокремлення. Речення з відокремленими членами. Відокремлені означення, прикладки – непоширені й поширені. Відокремлені додатки, обставини. Відокремлені уточнювальні члени речення. Розділові знаки при відокремлених членах.
Складне речення. Типи складних речень за способом зв’язку їх частин: сполучникові й безсполучникові. Сурядний і підрядний зв’язок між частинами складного речення.
Складносурядне речення, його будова і засоби зв’язку в ньому. Смислові зв’язки між частинами складносурядного речення. Розділові знаки між частинами складносурядного речення.
Складнопідрядне речення, його будова і засоби зв’язку в ньому. Головне й підрядне речення. Підрядні сполучники й сполучні слова як засоби зв’язку у складнопідрядному реченні. Основні види підрядних речень: означальні, з’ясувальні, обставинні (місця, часу, способу дії та ступеня, порівняльні, причини, наслідкові, мети, умовні, допустові). Складнопідрядні речення з кількома підрядними, їх типи за характером зв’язку між частинами. Розділові знаки між головною і підрядною частинами складнопідрядного речення. Розділові знаки у складнопідрядному реченні з кількома підрядними частинами.
Безсполучникове складне речення. Смислові відношення між частинами безсполучникового складного речення. Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.
Складне речення з різними видами сполучникового і безсполучникового зв’язку. Розділові знаки в складному реченні з різними видами сполучникового і безсполучникового зв’язку.
Пряма й непряма мова. Цитата. Діалог. Інтонація та розділові знаки при прямій мові, цитаті, діалозі.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ВСТУПНОГО ВИПРОБУВАННЯ
1.
Державний стандарт базової і повної середньої освіти.2.
Програми для загальноосвітніх навчальних закладів «Українська мова. 5-9 класи», затверджена Наказом Міністерства освіти і науки України від 07.06.2017.3
. Бурячок А.А. Орфографічний словник / А.А. Бурячок. – Тернопіль, 2000.4
. Великий тлумачний словник української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2002.5
. Головащук С. І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. – К.: Либідь, 1995.6
. Козачук Г.О. Українська мова для абітурієнтів: навч. посіб. – 3-тє вид., стер. / Г.О.Козачук. –К., Вища школа, 2007.7
. Українська мова 5 кл.: підруч. для закладів загальної середньої освіти /О.П.Глазова. — К.; Видавничий дім «Освіта», 2018. – 240с.8
. Українська мова: підручник для 6 кл. загальноосвітніх навчальних закладів /О.Глазова. – Київ: Видавничий дім «Освіта», 2014. – 240 с.9
. Українська мова: підруч. для 6 кл. загальноосвіт. навч. закл. / О.В.Заболотний, В.В.Заболотний. – К.; «Генеза», 2014. – 256с.10. Українська мова: підруч. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закл. О.В.Заболотний, В.В.Заболотний. – К.; «Генеза», 2016. – 256с.
1
1. Українська мова: підруч. для 7 кл. загальноосвіт. навч. закл. / О.П.Глазова. – Київ: Видавничий дім «Освіта», 2016. – 272 с.12. Українська мова: підруч. для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл. / О.В.Заболотний, В.В.Заболотний. – К.; «Генеза», 2016. – 224с.
13. Українська мова: підруч. для 8 кл. загальноосвіт. навч. закл. / О.П.Глазова. – Харків: ФОЛІО, 2016. – 288 с.
14. Українська мова: підруч. для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл. / В.В.Заболотний, О.В.Заболотний. – К.; «Генеза», 2017. – 272с.
15. Українська мова: підручник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів / Голуб Н.Б., Ярмолюк А.В. – К.; Педагогічна думка, 2017. – 308с.
16. Українська мова: підруч. для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл. / Олександр Авраменко. – К.: Грамота, 2017. – 160с.
17. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні; Інститут української мови. – 2019.
ЗРАЗОК ПИТАНЬ ДО СПІВБЕСІДИ
1. Правопис найуживаніших суфіксів іменників (на власних прикладах).
Зразок відповіді на питання. Правопис найуживаніших суфіксів іменників.
1. Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишемо з и: братик, вузлик, передовик; гірник.
2. Суфікс -ив-(о), що вживається для вираження збірних понять, які означають матеріал або продукт праці, пишемо тільки з и: вариво, добриво, куриво, мереживо, морозиво, але: марево (не матеріал і не продукт праці).
3. У суфіксах -альник, -ильник, -ільник, -альність після л перед н завжди пишемо ь: постачальник, уболівальник, фрезерувальник; волочильник, мастильник; полільник, відповідальність, геніальність.
4. Кінцевий приголосний у суфіксах -аль, -ень, -ець (-єць), -ість, -тель завжди м’який, а тому всі слова з цими суфіксами пишемо з ь: коваль, скрипаль; велетень, в’язень;, мовознавець, переможець; здатність, свіжість; вихователь, любитель.
5. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я) [-янн(я)] пишемо з двома н: гарбузиння, картоплиння, павутиння; горіння, ходіння; гукання, зростання; звернення, напруження.
6. Суфікс -ен(я) [-єн(я)] вживається в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовченя, гусеня, чаєня.
7. Суфікси зменшено-пестливих слів -ечок [-єчок], -ечк(а) [-єчк(а)], -ечк(о) [-єчк(о)] не слід змішувати із суфіксами -ичок, -ичк(а): останні бувають тільки в словах, що походять від іменників із суфіксами -ик, -иц(я): вогничок, кошичок, вуличка, паличка. В інших випадках уживаємо суфікси з е (є): вершечок, мішечок, краєчок; діжечка, копієчка, Марієчка, річечка; віконечко, словечко, яєчко.
8. Слід відрізняти суфікс -енк(о) [-єнк(о)] від суфікса -еньк(о) [-єньк(о)]: суфікс -енк(о) [-єнк(о)] вживається здебільшого в іменниках, що означають прізвища: Гордієнко, Кравченко, зрідка – у загальних назвах: безбатченко, коваленко; суфікс -еньк(о, а) [-єньк(о)] вживаємо для творення пестливих назв: батенько, кониченько, серденько; ніженька, тополенька.
9. При творенні чоловічих імен по батькові вживаємо суфікс -ович: Васильович, Дорошович, Ігорович, Микитович, Олексійович, Юрійович.
При творенні жіночих імен по батькові вживаємо суфікс -івн(а), від імен на -й – -ївн(а): Борисівна, Василівна; Гордіївна, Сергіївна, Юріївна.
Від таких імен, як Григорій, Ілля, Кузьма, Лука, Микола, Сава, Хома, Яків, відповідні імена по батькові будуть: Григорович, Григорівна; Ілліч, Іллівна; Кузьмич (і Кузьмович), Кузьмівна; Лукич, Луківна; Миколайович (і Миколович), Миколаївна (і Миколівна); Савич (і Савович), Савівна; Хомич (і Хомович), Хомівна; Якович, Яківна.
2
. Безсполучникове складне речення. Смислові відношення між частинами безсполучникового складного речення.Зразок відповіді на питання. Безсполучникове складне речення. Смислові відношення між частинами безсполучникового складного речення.
Безсполучниковим складним називається речення, частини якого поєднуються в змістове ціле за допомогою інтонації. Для об'єднання частин у безсполучниковому реченні не використовуються сполучники та сполучні слова. Наприклад: Хай ростуть колосочки із моєї руки, хай землі моїй сниться пшениця.
За характером змістових відношень безсполучникові складні речення поділяються на дві основні групи:
1)
з однотипними частинами, які рівноправні, не підпорядковуються одна одній (таке складне речення співвідноситься із складносурядним);2)
з різнотипними частинами, у яких одна частина пояснює другу, підпорядковується їй (таке складне речення співвідноситься із складнопідрядним).У безсполучникових складних реченнях з однотипними частинами виражаються такі смислові відношення:
1)
одночасності дій: У прибережних вербах щебече птаство, зелений комиш стоїть нерухомою лавою (М.Коцюбинський);2)
послідовності дій: У пробуджену ниву лягають зернини, в своє лоно приймає їх тепла рілля (С.Решетова);3)
зіставлення: Люди до неї говорять – вона не чує, не слухає (Марко Вовчок);4)
протиставлення: Літо дбає – зима поїдає (Народна творчість);5)
причини або наслідку: Людство не усвідомить себе як єдине ціле – не буде йому добра (О.Гончар).У безсполучникових складних реченнях з різнотипними частинами виражаються такі смислові відношення:
1)
пояснювальні: Усі вулиці у Вербівці ніби зумисне обсаджені високими вербами: то поросли вербові кілки пнів (Іван Нечуй-Левицький);2)
часові: Стихла пісня – тихо стало над степом (С.Скляренко);3)
умовні: Робитимеш до поту – їстимеш в охоту (Народна творчість);4)
причинові: Добре бідному: в нього від багатства голова не болить (Народна творчість).